§10

Вінниця в радянський міжвоєнний період

Фактори, які впливали на те, що Вінниця опинилася в епіцентрі подій Української революції?

Характерні риси більшовицької політики "воєнного комунізму" та «непу» в Україні?

Причини та наслідки голоду 1921-1923 років, Голодомору 1932-1933 рр. в Україні?

Люди в історії міста

Суспільно-політичне та господарське життя міста.

Встановлення більшовицької влади на Віннччині, як і по всій Україні, відбувалося в умовах "воєнного комунізму",за якого в селах проводились реквізиції зернових запасів, були відмінені гроші, обмін між містом і селом був нерівноцінним, а за торгівлю, окрім державної, чекала сувора кара в умовах громадянської війни, яка тривала також на Поділлі.

Загони більшовиків

Вінниця являла собою скупчення більшовицьких військових формувань, які мали боротися з «бандитизмом» — так називали антибільшовицьке повстання, спрямоване проти ненависної продрозкладки. Селяни не виконували плани хлібозаготівель,втрачали інтерес до господарювання на землі, бо продовольчі загони забирали весь урожай.
Влада, для забезпечення своєї політики, на підприємствах міста створювала робітничі продовольчі загони, дружини, шефські трійки, які направлялися в села.Вилучений хліб мав зменшити наступ голоду в містах, нагодувати чисельну армію. Була запровадженна також шефська пролетарська допомога підприємств армії, яка становила 6 крб. на одного червоноармійця на рік. Однак хліба не вистачало, тому, наприклад, в травні 1921 року за наказом начальника Вінницького гарнізону хліб видавали лише бойовим підрозділам і лікувальним установам.

Заклик до збирання хліба у населення

Каральну функцію на місцях із злісними «саботажниками» хлібозаготівлі виконували ревкоми, революційні трибунали. Впродовж 1920-1923 років активно діяв у Вінниці губревтрибунал, без законодавчої бази, за принципом революційної доцільності. Репресивно-каральний орган найчастіше виносив смертні вироки. Міг протягом дня розглянути до 50 справ.У Вінниці був створений концентраційний табір, в якому утримувалися ув’язнені. Однак і це не залякувало селян, а навпаки їх опір ставав ще масовішим і тривав на Поділлі до 1925 року, а окремі розрізнені виступи — до 1926 року.
Страх втратити владу змусив більшовиків запровадити нову економічну політику (неп), за якої знову відновлювалися товарно-грошові відносини, торгівля, приватна власність у дрібному і середньому бізнесі.

Банківський білет часів НЕПу

Однак більшовики спромоглися на рубежі «воєнного комунізму» і непу довести південні (за офіційним визнанням режиму) райони Лівобережної України до голоду 1921-1923 рр., хоча голод лютував і на Правобережжі.
Голод не оминув і Поділля, проте його не визнавала більшовицька влада, бо вважала, що тут є потужні продовольчі можливості. Голодні бунти в місті придушувалися нещадно. Голодних дітей Вінниці поміщали в 5 дитячих будинки, а також переправляли в села, сподіваючись на допомогу доброзичливих селянських родин. Всього на Поділлі діяли 70 дитячих будинків, що свідчить про великі масштаби голоду.
У місті проводилася робота з організації допомоги голодуючим в рамках діяльності Помголу.

Лотерейний білет Помголу. Весь виграш передавався на користь тих, хто голодав


Лотерея Благодійного товариства «Дитячий будинок» 1920 рік

З 1922 року розпочинається вилучення церковних цінностей. Із семи вінницьких церков, одного костьолу та вісімнадцяти синагог було вилучено культових предметів вагою близько 10 пудів срібла та 67,5 золотників золота. Зібрані кошти, одяг, взуття, церковні коштовності, речі, відраховані 4% робітничого продпайка під контролем військових направлялися виключно в голодуюче Поволжя, а за Поділля, Вінницю зокрема, ніхто не турбувався.
Місто у 20-і роки минулого ХХ століття не було промислово розвинуте. Тому влада в умовах непу прагнула відновити роботу підприємств, які в умовах розрухи і громадянської війни вціліли: завод «Молот», вальцьований млин, дротоцвяховий завод, маслоробний завод, сірникова, макаронна фабрики, лісопильний, цегельний заводи, тютюнова фабрика, винокурний завод, взуттєва фабрика «Яструб». З 1922 року запрацював суперфосфатний завод. Було дозволено працювати кустарям, ремісникам, а 89 дрібних підприємств, навіть місця для чищення взуття, здавалися в оренду.

Колишній вінницький завод імені Я. М. Свердлова (до цього — суперфосфатний завод)

З 1923 року відбудова промисловості йде швидкими темпами. Лідером в місті стають суперфосфатний завод, тракторні майстерні, взуттєва фабрика «Яструб», завод «Молот». Запровадження грошових знаків дає змогу міським жителям, яких у 1923 році за переписом було 53 668 чоловік, поліпшити власними силами житлові умови. Поширюється практика створення комунальних квартир, з яких попередньо виселяли " ворожих елементів". У Вінниці з’являються нові цегельні заводи, столярні майстерні.

Вінницький завод тракторних агрегатів (до цього — завод «Молот»)

Влада міста робить спроби поліпшити благоустрій міста. Ремонтують дороги, водогін, міський театр, музей, відкривають 2 лазні, поновлюють телеграфні і телефонні стовпи, будують житло для робітників і військових, насаджують дерева. Протягом 1921-1923 років будується Сабарівська ГЕС. В 1921 році відновлено рух 11 трамваїв. В 1923 році трамваї працювали по 16 годин на добу. В 1927 році запрацювала кравецька фабрика, почалася радіофікація, оновлення телефонної лінії зв’язку.

Дамба Сабарівської ГЕС

Популярними були недільники, суботники, шефства підприємств над повітами, міста над селом, «похід на село» в 1924-1925 роках з метою зміцнення союзу робітників і селян, пропаганди переваги колгоспної системи над індивідуальною. Працювали два колгоспи: на Старому місті і П’ятничанах.

Прибирання гречки в колгоспі. Тульчинський район, Вінницька область

Із 1923 році Вінниця була центром округи з населенням в 53668 жителів. Адміністративний статус міста значно впливав на формування його соціальної структури. Найбільшою соціальною групою були державні службовці — 5161. В зв’язку із розвитком традиційних галузей промисловості зростала і чисельність робітників — 3670. Колоритиним був національний склад жителів міста в 1923 році: українці — 19052 (35,5%) росіяни — 9464 (17,64%), євреї — 21129 (39,73%),поляки — 2340(4,36%), німці — 177 (0,33%) та 1503 представники інших національностей.
В 1932 році місто стало адміністративним центром Вінницької області. В 1929 році у місті, де розташовувався великий військовий гарнізон, був відкритий перший в Радянській Україні Червоноармійський університет. Військові і їх родини для проведення організованого дозвілля в 1940 році отримали новобуд — Будинок офіцерів.

Будинок офіцерів у Вінниці

Трудові досягнення вінничан, міської влади в 30-і роки ХХст. були досить вагомими: будівництво м’ясокомбінату, консервного заводу, каналізаційних мереж, першої трьохповерхівки, двох пологових будинків, інфекційної лікарні, дитячих дошкільних закладів, нового водогону, трамвайної лінії до лікарні ім.М.Пирогова, шести мостів, нового залізничного вокзалу, автобусного сполучення з райцентрами, будинку цукротресту (облради). Межі міста значно розширилися : в 1934 році була ліквідована сільська рада на Старому місті.
В 1935 році країну охопив масовий стаханівський рух. 27 підприємств міст долучилися до нього. Серед перших стахановців був робітники м’ясокомбінату П.М.Твердохлєбов, А.П.Худа — на взуттєвій фабриці, Л.Ф.Гуцалюк на суперфосфатному заводі.

Пам’ятна табличка на місці взуттєвої фабрики ім.Щорса

Робітники вінницької взуттєвої фабрики створили свою стахановську школу, а на вінницькому мотороремонтному заводі кинули клич боротися за економію сировини та електроенергії. Проводилися стаханівські дні, тижні, декади. Робітники не лише перевиконували норми виробітку, а й вносили раціоналізаторські пропозиції щодо організації процесу виробництва, економії сировини, матеріалів, оволодівали суміжними професіями.

Радянський плакат з часів стаханівського руху

Стаханівський рух сприяв росту продуктивності праці, ритмічній роботі підприємств міста. Однак погоня за рекордами породила приписки, підвищення норм виробітку, а звідси і невдоволення серед робітників. Як згадка про самовіддану працю земляків, які вірили в кращі часи і прагнули наблизити їх своєю невтомною працею, на Старому місті є вулиці Тараса Сича, на якій розташована загальноосвітня школа № 11.

Олексій Стаханов, вибійник шахти «Центральна-Ірміне», що встановив світовий рекорд видобутку вугілля відбійним молотком

Поряд із здобутками багато було трагічного: Голодомор, репресії.
Лихоліття, організоване комуністичним режимом — Голодомор 1932-1933 рр. — викинув на вулиці міста сотні голодних дітей, дорослих. Масовою була дитяча безпритульність. Дітей поміщали в колектор-розподільник. На безпритульних дорослих і дітей міліція організовувала облави. Із впійманих створювали трудові команди і відправляли на село. З метою вилучення хліба в 1933 році 28200 робітників підприємств міста була послані на село на період жнив. Непопулярність антинародних заходів більшовицької влади призвела до появи повстанської організації " Гуляй-Воля", куди вливалися обдурені, скалічені, розорені владою селяни.
Впродовж 1937-1938 років в СРСР потужно запрацювали каральні органи сталінської репресивної машини. Ця трагічна сторінка написана в місті Вінницьким управлінням НКВС, яке очолював Корабльов.

Іван Корабльов — працівник НКВД у Вінницькій області


Ордер на арешт І. Корабльова, травень 1940 року

Доноси, сфабриковані справи про контрреволюційні блоки, групи, «шкідників» вирішували долю " ворогів народу«, які поділялися на дві категорії, які отримували різні покарання: І категорія — розстріл, ІІ- ув’язнення на 10 років.Оперативно-слідчі органи змагалися за перевиконання плану викритя «ворогів народу», особливо І категорії. Обласне управління НКВС отримувало план і, навіть, ліміт для позасудових органів «трійок» щодо кількості осіб, яких мали віднести до І категорії, а, отже, розстріляти. Доля багатьох засуджених залежала від самого Корабльова.
Жертвами сталінського терору ставали представники всіх соціальних верств населення міста, області: від посадовців обласного рівня — до звичайної кравчині чи баби-повитухи. Різні були і за національностями ті, кого заздогнали кулі енкаведистів — катів. Коли в 1943 році, в період німецької окупації, в центральному парку і на вулиці Садовій розкопали 95 могил, то виявили 9439 трупів українців, росіян, поляків та громадян інших національностей.

Мешканці Вінниці шукають рідних серед ексгумованих тіл репресованих

Були страчені за іронією долі в свій час М.Хатаєвич — організатор Голодомору на Поділлі, і сам Корабльов — головний енкаведист області.

Мендель Маркович Хатаeвич

Підписаний 1939 року договір про ненапад між гітлерівською Німеччиною і СРСР — свого роду відстрокована війна. Сталінське керівництво це розуміло. Тому напередодні війни, 26 червня 1940 року, в Радянському Союзі був прийнятий Указ Президії Верховної Ради про перехід на 8-годинний робочий день і семиденний робочий тиждень. За прогул, запізненя на роботу на 20 хвилин робітників передавали до суду. За період з 5 серпня по 15 вересня 1940 року у Вінниці було засуджено 715 осіб, включаючи рядових робітників і, навіть, керівників підприємств. В таких умовах перед війною працювали всі підприємства, установи міста.
Пишаймося!

Культурне і духовне життя вінничан.

Встановлення більшовицького режиму супроводжувалося чітко спланованою ідеологічною кампанією, яка була спрямована на встановлення впливу і контролю над народом, його духовністю через освіту дітей і дорослих, пресу, роботу закладів культури того періоду.
З 1921 року у Вінниці виходили газети: «Подольский пролетарій» («Вісті»), «Червоне село», «Рабоче-крестьянская газета» (з 1923 року- «Известия Подольского губкому» з додатком «Сільське господарство») журнали «Пролетарська освіта», «Наша кузница», а з 1926 року виходить «Вінницька газета». Для молоді друкувалися часописи: «Червоний юнак», «Молодий робочий», «Молоде село», «Юнгер Арбайтер», які пропагували комуністичні ідеали.
В 1932 році друкуються газети "Червоний край«, «Робітнича газета», «Ленінський шлях», «Більшовицька правда», в яких жодним словом не йшлося про злочин влади — спланований голод 1932-1933 років.
Творча інтелігенція зачитувалася творами Прохора Вороніна, Трохима Огневика, засновника філії «Плуг», поетів Миколи Нарушевича, Максима Вдовиченка, Юрія Клена, Панька Педа та ін. Більшість з них були в 30-і роки репресовані.

Прохор Воронін — український прозаїк, драматург, перекладач


Трохим Петрович Блажчук (Огневик) — український поет, журналіст


Юрій Клен (справжнє ім’я — Освальд Бурґгардт) — український поет, перекладач, літературний критик

З 1922 року зазнають соціальних чисток подільські «Просвіти», яких було 662. Багатьох просвітян було арештовано, а в листопаді 1922 року було прийнято рішення про реорганізацію просвіт в хати — читальні, клуби, а фактично — про їх повну ліквідацію. На 1 липня 1923 року в місті, губернії не залишилося жодної просвіти. В 1930 році було ліквідовано Комісію з вивчення історії Поділля, а керівника комісії В.Д.Отамановського було засуджено за сфабрикованою справою «Спілки визволення України».

Члени «Спілки визволення України» під час судового процесу. Харків, 1930 рік

Ліквідація неписьменності.«Коренізація».

В умовах громадянської війни 1919-1921 рр. у місті школи не працювали. Тому серед дітей і, навіть, дорослих було багато неписьменних. В 1923 році розпочалася більшовицька політика «коренізації» («українізації») та боротьби з неписьменністю.
В 1924 році у Вінниці створено товариство з ліквідації неписьменності. В 20 школах міста навчалися 700 неписьменних. До навчання неписьменних дорослих залучалися ті, хто мав освіту 7 класів, а якщо відмовлявся, то сплачував 5% місячної зарплати. В 1930 році у місті працювали 30 шкіл і 70 пунктів лікнепу.
Навчання в школах лікнепу проводилося українською, російською, польською та єврейською мовами. Для малописьменних працювали 13 пунктів обміну книжок. Проте ліквідувати неписьменність в короткий термін було не просто, бо до міста в пошуках роботи переїжджали селяни, серед яких було багато неграмотних. Щодо впровадження української мови у діловодство, то тут варто згадати «Щоденники» лідера української революції Сергія Єфремова: «Просто стогін і ґвалт стоїть по установах» — це про те, як не бажав апарат службовців переходити на українську мову в своїй роботі.

Сергій Єфремов

Тому в роботі партійних осередків міста продовжувала вживатися російська мова, а діловодство в більшості установ велося теж на російській мові. Треба віддати належне вінничанам єврейської національності, які досить наполегливо оволодівали в той час українською мовою.
В 1927 році в приміщенні гімназії працював вечірній університет.
Вжиті заходи щодо посилення «коренізації» досягли апогею в 1927-1929 роках, коли на посадах були більшість українців. За показниками «українізації» Вінниччина поступалася лише Полтавщині (90%).
Напередодні війни в місті завершився перехід на обов’язкове семирічне навчання. Працювали 25 шкіл, 49 дошкільних установ, 4 дитячих санаторії, 2 дитбудинки ясельного типу, 13 тис. учнів навчали 544 учителі. В 1935 році був відкритй Палац піонерів та жовтенят.
Вчителів середньої школи готували в інституті соціального виховання (1930), розташованого «Мурах».

Будинок колишньої гімназії, Інституту соціального виховання. Вінниця, вул. Володарського, 4

Серед його випускників відоме ім’я Михайла Стельмаха — письменника, лауреата Державної премії імені Т.Г.Шевченка.

Михайло Стельмах

В 1938 році відновив роботу педагогічний інститут, заснований ще в 1912 р.Для початкових класів готували вчителів два педагогічні технікуми з українською та єврейською мовою навчання. В 1940 році було відкрито Обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників.
Вся освітня політика більшовиків зводилася до поширення партійної ідеології. Якщо вчителі обирали національну теорію виховання або не були згодні з державними партійними догмами , то в час розгулу масових репресій 30-х років, їх не минав каральний меч НКВС.
Не оминуло партійного контролю і релігійне життя міста. Войовничий атеїзм — це не лише пропаганда серед населення, а й конкретні заходи: було закрито Вознесенську церкву (1929) , синагогу (1930) на Єрусалимці.

Мурована синагога на Єрусалимці (зруйнована під час Другої світової війни). Фото 1927 року

Спеціальні освітні, наукові, культурні установи.

Вінниця стала відомим в Україні центром підготовки медичних працівників ще в 20-і роки ХХст.
В 1921 році розпочав роботу фармацевтичний інститут — один з найперших в Україні. Потребу в лікарях з 1935 року забезпечував Вінницький медичний інститут, який в 1937 році отримав новобуд — головний корпус — найбільшу споруду в місті.

Вінницький національний медичний університет імені М.І. Пирогова. Сучасне фото

Підготовкою спеціалістів і керівників для сільського господарства займалася Вища комуністична сільськогосподарська школа (1933).
В 30-і роки відкривають технікуми для підготовки електриків, теплотехніків, цукроварів — технологів, комунальників, будівельників, а для підготовки робітників всі великі підприємства відкрили свої школи ФЗН.
Вінниця в міжвоєнний період було не лише освітнім, а й науковим центром. Тут працювали бактеріологічний інститут, шляхова дослідна та сільськогосподарська станції. Центрами культурного життя міста були 53 бібліотеки, найбільша з них — ім. Тімірязева, яка спочатку знаходилася в «Мурах», а з 1936 року в спеціально збудованому приміщенні на вулиці Соборній, музей революції, театр опери і балету, який з 1940 року був реорганізований в музично-драматичний театр, обласна філармонія, краєзнавчий музей, Обласний будинок народної творчості.

Будівля вінницької бібліотеки імені К. Тімірязєва після звільнення Вінниці від німецько-фашитських нападників 20 березня 1944 року


Сучасний вигляд Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки імені К. А. Тімірязєва


Будівля Вінницької обласної філармонії

Активно у місті пропагувала творчість Миколи Леонтовича з 1922 року філія Музичного товариства імені Леонтовича (МТЛ), до складу якої входили хорова капела (диригент і художній керівник Сергій Юрійович Папа-Афанасуполо).

Виступ хору під керівництвом М.Д.Леонтовича у Вінниці. Початок ХХ століття


Капела імені Леонтовича на гастролях в західній Україні, 1939 року. Художній керівник О. Д. Середюк (другий ряд знизу, другий зліва)

Музичний колектив виступав не лише у Вінниці, а й в Жмеринці, Сутисках, Немирові, Літині, Луці-Мелешківській та інших селах. З метою популяризації народної пісні при капелі працювала драматична, хорова студії, курс останньої був розрахований на 3,5 місяці. Це був результат самовідданої праці творчої інтелігенції, бо робота філії майже не фінансувалася, а концерти капели були безкоштовними, хоча влада вимагала сплати податків, а головне — закликала композиторів діяти в рамках " масово-пролетарського мистецтва".З 1925 року робота філія згортається.
У місті є вулиця імені Родіона Скалецького —композитора, диригента , який очолював Тульчинську філію МТЛ, керував її капелою до 1932 року, а потім був заарештований і засуджений на три роки за звинуваченнями в українському буржуазному націоналізмі.

Родіон Скалецький

«В своїх музичних поглядах Скалецький більше всього симпатизував Леонтовичу, — фіксували слідчі ОДПУ покази свідків, — з його „школою“ пов’язував і свою музичну кар’єру... У 1927-28 роках репертуар капели складався переважно з творів Леонтовича, окрім того склад капели... жив романтикою „побутовщини“ та оцінював нові твори пролетарської музики як убогість, нісенітницю.» Скалецький отримав прізвисько від влади «стара українська пісня».

Дозвілля і побут вінничан.

Життя і побут вінничан середини 20-30-х років ХХ століття визначали такі фактори:
  • сталінський план побудови соціалізму в окремо взятій країні (індустріалізація, колективізація, культурна революція)і наслідки його реалізації;
  • структура місцевої промисловості;
  • ідеологічна кампанія офіційної влади;
  • низькі соціальні стандарти переважної частини населення.

  • Масова культура у місті відповідала потребам , інтересам не лише громадян, а найбільше політиці партійно-державного керівництва.
    В 1932 році відкрили перший звуковий кінотеатр імені М.Коцюбинського.

    Будівництво кінотеатру імені М. Коцюбинського


    Кінотеатр імені М. Коцюбинського


    Кінотеатр імені М. Коцюбинського. Сучасне фото.

    На екранах кінозалів 103 міських клубів йшли фільми, які пропагували комуністичну ідеологію: ударницький і стаханівський рух, готовність до захисту завоювань «соціалізму», спрощено — аскетичний спосіб життя народу, викриття «шпигунів», «ворогів народу», марево світової соціалістичної революції та майбутньої «шапкозакидальної» війни. Подобалися вінницьким глядачам радянські замовні музичні комедії, де звучали джазові ритми. Про це сповіщали також диктори міського радіовузла, який запрацював в 1930 році. Проте не було жодного повідомлення про голодомор 1932-1933 років. Навіть про таку катастрофу не писала місцева преса.
    З 1 січня 1935 року були скасовані продовольчі картки, тоді ж радянський уряд дозволив установлювати новорічні ялинки.

    Вирізка з газети «Вінницька правда» 1947 рік. Правила пожежної безпеки при встановленні новорічної ялинки


    Оголошення про послуги Діда Мороза. Газета «Вінницька правда» 1947 рік

    Це трактувалося як велика перемога радянської влади. Життя пересічного громадянина прикрасилося не лише іграшковими зайцями, дідами Морозами, Снігуроньками, кольоровими ялинковими кульками, а й новими продовольчими товарами на прилавках магазинів, зокрема, шоколадними цукерками, печивом, дешевим "совєтським шампанським".Пропри все атмосфера страху голоду залишалася жити в суспільстві, адже край втратив за роки двох голодів близько 2 млн. населення. Новорічні свята супроводжувалися на підприємствах, в установах черговими зборами, на яких підводили підсумки роботи, аналізували трудові показники, а вдома — звичайним сімейним застіллям.
    Популярними у вінничан були прогулянки до місцевого парку, який виріс в 1936 році із невеличкого саду, з дітьми — до лялькового театру, відкритого в 1938 р.

    Центральний міський парк. 1939 рік


    Вінницький академічний обласний театр ляльок «Золотий ключик»

    Також вінничани проводили свій час, прогулюючись парками ім. Козицького, на Кумбарах, на острові Кемпа, у сквері біля кінотеатру «КІМ», бульварі по вулиці Коцюбинського, біля фонтану коло театру, а то й просто зеленим вулицями міста. Зелені насадження міста в 1940 році становили 162 гектари. У парках стояли парашутні вишки, з яких стрибали чоловіки, жінки. В 1936 році 45 тисяч стрибків здійснили вінничани і гості міста. Популярними були катання на різних каруселях, стрільба в тиру.
    В 1926 році у Вінниці утворилося Товариство авіації та хімії("Аерохім«, а пізніше «Тсоавіахім»), які вели активну пропагандистську роботу серед населення, особливо в середині 30-х, в плані підготовки до неминучої війни на чужій території. На підприємствах працювали гуртки снайперів, кулеметників, гранато-метальників, радистів.Досить частими були походи, демонстрації у протигазах. На підприємствах, у вузах міста робітників, студентів долучали до занять гімнастикою, щоб надалі використати їх навики на масових демонстраціях, які входили в норму життя.
    До послуг жителів міста, його гостей в 1938 стояли чотири таксі біля готелю «Червона Вінниця» та цирку «Шапіто», на вокзалі та біля парку.
    Уніфікований спосіб життя наклав свій відбиток на все: манеру одягатися, проводити дозвілля, облаштування житла.
    Мода того часу диктувалася обмеженістю вітчизняної легкої промисловості і була водночас елементом ідеологічної машини режиму. Сатинові, фланелеві, ситцеві, саржеві тканини найширше використовувалися для пошиття одягу, який був скромним і стриманим. За нинішніми мірками його назвали б «мотлохом», але такою була цілеспрямована офіційна політика: непривабливі, майже, непридатні речі однак купуватимуть, бо інші варіанти виключені.
    Шерстяні тканини вважалися розкішшю і використовувався в основному для пошиття костюмів, верхнього зимового одягу за ціною, яка була не для всіх доступна.

    В’язані сукні, 1930-ті роки


    Радянська мода, 1940-ві роки

    Взуття було досить простим: гумові туфлі із голубою облямівкою, які застібалися на ґудзичок. Ці туфлі можна мити, а щоб завжди були білими, то їх начищали зубним порошком. Взимку чоловіки носили черевики, чоботи, а жінки переважно носили боти на ґудзичках, у які вставляли туфлі. Діти влітку носили сандалі, черевички, а валяночки — взимку. Модним в теплу літню пору був одяг білого кольору, парусинові черевики, начищені знову ж таки зубним порошком. То ж коли в парку закінчувалися танці на площадці, здавалося, що її покрила снігова пороша: зубний порошок щедро сипався під ноги парам, що кружляли в танку.
    Особливою популярністю користувався у вінничан і гостей міста танцмайданчик на Кумбарах, розташований на воді, що сяяв гірляндами з електричних лампочок. Цілими компаніями з гітарами і гармошками, каталась молодь у вихідні дні по Бугу, спускалися гранітними східцями до узбережжя.

    Східці зі скелі Кумбари. Вінниця

    Звичайно, мріяли, особливо дівчата, жінки про крепдешинове плаття, взуття на високих підборах, шовкові «буржуазні» панчохи, хутряне манто... Ті, хто не бажав бути схожим на всіх, а ще й дозволяли кошти, шили на замовлення одяг, взуття у місцевих кустарів: кравців, шевців, переважно євреїв. Сподівання і мрії були різними, але все перекреслила війна...

    Перший звуковий кінотеатр у м. Вінниця був названий на честь ...

    Михайла Коцюбинського
    Миколи Леонтовича
    Родіона Скалецького

    Новорічні ялинки було дозволено встановлювати в ... році

    1917
    1939
    1935

    Перший в Україні Червоноармійський університет у Вінниці відкрито ...

    1940 року
    1929 року
    1919 року

    В 1938 році у Вінниці було відкрито ... театр

    Національний академічний театр
    Драматичний театр
    Ляльковий театр

    Користуючись текстом, заповніть пропуски:

    1) Перший звуковий кінотеатр у м. Вінниця був названий на честь ...

    2) Новорічні ялинки було дозволено встановлювати в ... році

    3) Перший в Україні Червоноармійський університет у Вінниці відкрито в ...

    4) В 1938 році у Вінниці було відкрито ... театр

    Розташуйте в хронологічному порядку:

    А) Закриття просвіт у Вінниці

    Б) Відкрито Будинок Офіцерів

    В) Вінниця стала обласним центром

    Г) Засування педагогічного інституту

    Д) Засновано філію МТЛ

    Встановіть відповідність:

    1) С.Ю.Папа-Афанасуполо А) Засновник філії «Плуг»
    2) Т.Огневик Б) Композитор , диригент
    3) Р.Скалецький В) Історик-краєзнавець
    4) В.Отамановський Г) Хорова капела філії МТЛ

    Досліджуємо, пізнаємо, узагальнюємо

    1) «Мода для дорослих і дітей 30-х років ХХст.» — такою може бути імпровізована фото-виставка, створена на основі домашніх фотографій із родинних альбомів.
    Перегляд виставки доцільно доповнити виставкою раритетних дитячих іграшок, статуеток, новорічних прикрас, дитячої літератури.
    2)"Пісні 30-х років — музичний символ тоталітарної сталінської моделі життя суспільства" — проект з наступним обговоренням почутого за круглим столом за участі учнів, вчителів, батьківської громади закладу, мистецтвознавців, науковців.