§7

Початок промислової ери

Економічні та соціальні наслідки аграрної реформи 60-х років ХІХ століття в Російській імперії.

Чому поява залізниць в країні економісти, історики вважають фактором прискорення розвитку ринкових відносин?

Люди в історії міста

Пореформена модернізація життя міста.

Реформа 1861 року в Російській імперії, попри свою обмеженість, прискорила завершення промислового перевороту, формування ринкових відносин. Її наслідки для міста не одразу стали відчутними: переважала кустарна промисловість, дрібна торгівля, а на околиці займалися землеробством.
Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття відбувається економічне піднесення Вінниці. Цьому сприяло спорудження Києво—Балтської залізниці, яке розпочалося в 1866 році і завершилося в 1871 році.

Вінницький вокзал у 1917 році
Винахід паротяга
Місто залізницею приєдналося до економічного життя імперії, зокрема найбільших міст Києва, Одеси, Москви, Петербургу , а з 1873 року — і до міст західних районів України.
Залізниця сприяла економічному обміну виробленою продукцією, прискорила процес урбанізації: із 11-тисяного міста в пореформені роки Вінниця досягла 60-ти тисячного рубежу в 1917 році.
На початку ХХ ст. своїм зростанням місто завдячувало ще й тому, що сюди після початку Першої світової війни, в зв’язку з наближенням фронту до Кам’янця—Подільського, фактично був перенесений губернський центр. Управління містом здійснювала міська дума та її виконавчий орган — міська управа. Гласні (депутати) думи обиралися на чотири роки.
Провідною галуззю промисловості міста була харчова. Серед підприємств цієї групи виділявся горілчаний завод, заснований у 1896 році, великий млин (1900 р.), пивоварний завод (1907 р.). Одним з найбільших підприємств був чавунно ливарний механічний завод «Молот» Львовича, збудований у 1880 р.

По сьогоднішній день на вулицях Вінниці можна натрапити на люки, виготовлені на заводі «Молот»

У 1899 році німецькі підприємці заснували у місті насіннєвий завод. В 1912 році суперфосфатний завод році дав свою першу продукцію. Він був одним з найбільших хімічних підприємств країни, обладнаний за останнім словом тодішньої науки й техніки. Сировина була місцевою, а коли вичерпався її запас, то її доставляли із Хібін (Росія).
Відомий цукрозаводчик Лев Бродський викупив у міської думи 35 десятин землі для спорудження рафінадного заводу.

Цукрозаводчик Лев Бродський

Поява залізниці сприяла розширенню торгівлі. Якщо в 1885 році у місті було 9 ярмарків, то в 1895 — їх було вже 11 одноденних ярмарків. Однак потреби купців не влаштовували одноденні ярмарки, тому за клопотанням подільського губернатора в 1901 році був відкритий 14—денний ярмарок по вулиці Великій Олександрівській (проспект Коцюбинського) Асортимент товарів свідчив про господарську спеціалізацію краю: хліб, м’ясо, худоба, горілка, цукор та ін.. Продовжували функціонувати одноденні ярмарки по неділях, середах, п’ятницях.
Оптова й роздрібна торгівля зосереджувалася в руках євреїв. Одним з найбагатших жителів міста був єврей Бернштейн — власник банку.
Ян Лазовський, який народився у Вінниці, закінчив Вінницьке реальне училище, працював у місті з 1911 року, у збірнику «Pamietnik Kijowski» (т.ІІІ «Фрагменти спогадів з Вінниці на Поділлі») описав вінницькі ціни: вбрання гарної якості — 30 руб., булка " кайзера" — 1 коп., великі плетені булки — 5-6 коп., м’ясо — 9 коп за фунт, найкраще масло — 40 коп. за фунт (1 фунт = 400грам). Поїздка дрожками — 20 коп., стрижка —10 коп., дрова на опалення — 12 руб. за сажень (9 м .куб.).

Вінницьке реальне училище

Зарплата у громадян міста була різною і залежала від освітнього та кваліфікаційного рівня. Некваліфікована праця служниці, приміром, на місяць становила 3-4 рублів, кухарки — 6 рублів, поштові та муніципальні службовці отримували 15 рублів і більше, залежно від стажу. Зарплата лікарів залежала від їх тарифів, яких не завжди дотримувалися. З бідного брали 20 копійок, часто докладаючи свої кошти до ліків, а з більш заможних брали рубль або пів рубля. За відвідини лікарем хворого на дому з виїздом платили 5 рублів.
Робітники за 10-тигодинну працю за день отримували 20-80 копійок. Інженер з вищою освітою отримував 75 рублів в місяць, а директор промислового закладу — 300 рублів, а також помешкання, сад, опалення, світло, коней, прислугу, інші річні доплати. За утримання житла із 6-ти кімнат кваліфікованим спеціалістам доплачувалося 200 рублів на рік, за житло холостяку—інтелігенту доплачували 25 рублів на місяць.
На початку 60 — х років ХХ століття колишню Хлібну площу (Калічу) назвали іменем Гагаріна, а на місці базару виріс міський універмаг.

Площа Гагаріна у Вінниці, де розташований міський універмаг. Сучасне фото

Але на «Калічі» не завжди торгували. Коли і чому ця місцевість отримала таку назву? Існує легенда, яку розповідають старожили нашого міста.
У ті часи, коли козаки воювали з поляками, на цьому місці був глибокий яр. І ось якось на одному схилі яру зупинилося козацьке військо, а на другому — польське. Почався у них бій, багато воїнів загинуло й ще більше покалічено. Потім загиблих поляків поховали з одного боку яру, а козаків — з другого. З того часу тут з’явилося два кладовища — католицьке і православне, а яр назвали Калічей, пам’ятаючи про цю жорстоку битву.

Базар на Калічі, Вінниця

Місце за концертним залом «Райдуга», що проходить вздовж парку до озера з лебедями, і є початком «Калічанського яру». Саме тут колись було невелике болото, звідки брала початок річка Каліча, що текла яром до Бугу. Сучасну площу Гагаріна річка зараз перетинає підземними трубами. Яр тут був з дуже крутими схилами, але їх декілька разів перекопували, коли через яр прокладали дорогу. Звільненою землею засипали низ яру. Так і виникла площа. Під решітками каналізаційних стоків тут можна почути бурчання підземної ріки.
В кінці ХІХ ст. Вінниця перетворилася в значний адміністративний та діловий центр. Сюди почали приїжджати поміщики, підприємці, відставні офіцери, які купували або ж замовляли будівництво житла. З 90—х років ХІХ ст. забудову міста почали частково планувати. Завдяки діяльності архітекторів зростали нові, гармонійно сплановані квартали на лівому березі Бугу — Замості.
Період з кінця XIX ст. до 1914 року відзначався особливо високими темпами забудови міста. З’являються будівлі з червоної цегли, під залізним дахом, з декоративним оздобленням фасаду. В цей період побудовано будинки із дорогої силікатної цегли та облицюванням фасаду кахлями.
З кінця XIX ст. переважним типом житла заможних вінничан стала садиба з садом і чавунним, залізним або дерев’яним парканом, збудованим у стилі архітектури будинку.Такі садиби будувалися на вулицях, що проходили неподалік від центральної: будинок О.М.Четкова, відставного офіцера, викладача фізкультури реального училища (на вул. Пушкіна), садиба присяжного повіреного Л.А.Длуголецького (на вул. Монастирській), фабриканта Б.Львовича (на вул. Чкалова).

Садиба Боруха Львовича (Вінниця, вул.Чкалова,15)

Планово забудовувався лише центр міста. На околицях будівництво, як правило, невеликих будиночків, йшло хоч і швидко, але стихійно. З цих будиночків, що тісно притиснулися один до одного, виникали нові вулиці, переважно без назви і тротуару.
Нового вигляду надали місту великі адміністративні будинки та будинки громадських закладів, що в більшості своїй були дво-, три-, а деякі й багатоповерховими.
У 1912 році у Вінниці було 9 готелів, пишні і претензійні, назви яких відповідали тодішній моді на французький кшталт: «Бель-в’ю», «Європейський», «Континенталь», «Гранд-Отель». Один з них — найбільший — шестиповерховий готель «Савой» і сьогодні є чи не найкращою спорудою міста.

Готель «Бель-вю», Вінниця

На початку ХХ століття «Савой» мав весь перший поверх під крамницями Поверхи сполучалися єдиним у місті електричним ліфтом, обігрівалася споруда центральним водяним опаленням. Готель мав велику рестораційну залу зі стінами та стелею, оздобленою різнокольоровими прикрасами та орнаментом в стилі «модерн».

Готель «Савой». Фото початку XIX століття (ліворуч) і сучасне фото (праворуч)

У центрі Вінниці, у сквері , стоїть вежа, яка є окрасою і своєрідною візитною карткою міста над Бугом. Знаменита вежа будувалася як водонапірна, бо місто зростало і потребувало безперебійного постачання чистою водою. Споруду проектували з двома баками нагорі, які вміщували б по 5 тис. відер кожний.
На вежі був встановлений годинник з 4-ма мідними циферблатами діаметром 3,5 аршини, добрим механізмом і боєм, що коштувало казні міста 3 000 рублів.
Збудована на початку 1910-х рр. водонапірна вежа свою функцію виконувала до 1920-х рр. У роки Другої світової війни вона слугувала спостережним пунктом. Саме тут 20 березня 1944 р. замайорів прапор визволення. Після війни вежу використовували під звичайні квартири для працівників водоканалу.

Водонапірна вежа у Вінниці

На початку 1980-х рр. споруда була реконструйована за проектною пропозицією Євгена Пантелеймонова, набувши звичного тепер для нас вигляду. У 1985 р. тут відкрився «Музей бойової і революційної слави м. Вінниці» — філія Вінницького обласного краєзнавчого музею. А 15 лютого 1993 р., з нагоди 5-ї річниці виведення радянських військ з Афганістану, відкрито «Музей Пам’яті», де зібрано матеріали про на¬ших земляків — «афганців».
У 2000 р. рішенням міської ради вінницька вежа внесена до переліку міської символіки.
Чудовий краєвид на Південний Буг та П’ятничани у районі сучасної школи № 3 не залишав байдужими «батьків міста». Приватний підприємець Кумбарі прихопив частину набережної. Громаді вдалося повернути її через суд. У 1910 році тут побудували кам’яні сходи, які служили спуском до порому, що з’єднував центр Вінниці з військовим містечком на Замості. Складались вони із 118 сходинок. Проект сходів підготував інженер Григорій Артинов. Вартість робіт — 1630 крб.

Східці до Південного Бугу біля будинку Кумбари

Маленький пором старанно перевозив вінничан з берега на берег, поки у 1962 році не збудували новий П’ятничанський міст, по якому зараз ходять тролейбуси.

Поромна переправа, Вінниця

Назви вулиць повторювали традиційний для всіх міст імперії набір: Дворянська, Монастирська, Купецька, Торгова, Садова, Поліцейська, Базарна. Назви ж вінницьких мікрорайонів складались історично і донині існують серед старожилів: Долинки, Єрусалимка, Слов’янка, Хутори, Тяжилів, Кумбари, Садки тощо.
Історія вінницького трамваю

В ногу з часом: трамвай, освітлення, телефонний зв'язок.

З 1898 року в Вінницькій міській думі обговорюється ідея створення міської залізниці — "електричної залізної дороги".За підрахунками кінні перевезення в місті за добу давали 5 крб. прибутку, а трамвай — 98 крб. Планувалось, що два рейси від гімназії до вокзалу та назад будуть здійснені за 50 хвилин. Роботами керував інженер Г. Артинов Більшість будівельних операцій виконувалася вручну.
14 жовтня 1912 року містом пройшов перший трамвай (вперше трамвай в Росії було пущено в 1892 році в Києві, в Москві — у 1899 році). На трамвайній лінії курсувало тоді 6 вагонів. Вартість проїзду — 5 копійок. Безплатно користувалися послугами трамваю поліцейські.

Трамвай на вулицях Вінниці, початок ХХ століття

Поява трамваю — це крок до об’єднання міста, що розкинулося по обидва береги Пд.Бугу.
До побудови електростанції освітлення у Вінниці було вкрай поганим. Уздовж вулиць були встановлені гасові ліхтарі, які майже не пропускали світла через закіптявіле скло. Запалювались і гасились ліхтарі кожен окремо. Для цього двічі на день, рано — вранці і ввечері, вулицями проходив ліхтарник з драбиною на плечі, посудиною з гасом і запаленим ліхтарем у руках.
У 1910 році Київське відділення російського товариства «Всеобщей компании электричества» споруджує у Вінниці електростанцію і електроосвітлювальну мережу. Це дало змогу встановити на центральних вулицях міста 36 електричних ліхтарів. Всього у місті їх було 102. Освітлювалися центральні вулиці до 2-ої години ночі.

Вінницька електростанція, 1914 рік

На початку XX ст. у Вінниці поліпшилися засоби зв’язку. Міська управа приймає рішення про облаштування у Вінниці телефонного зв’язку.
З 1906 року почала працювати телефонна станція на 130 номерів, а також два телефони-автомати на вокзалі та міському суді. Плата за користування телефоном складала 10 коп. з версти, а в 1916 році — вже 19 копійок. Спочатку телефонний зв’язок обслуговував лише державні установи. Згодом телефони мали також великі підприємства, заможні громадяни.
Старе місто і Замостя сполучалися через річку за допомогою парому, човнів. Такі перевезення, навіть при помірній платі, були для місцевого населення дорогими. Для руху «електричної залізниці» в 1902 році спорудили залізний міст, про залишки якого нагадують кам’яні опори біля острова Кемпа.

Залізний міст, початок ХХ століття

В 1909 році було споруджено староміський міст, який замінив паром. Прохід по мосту був платним, щоб покрити всі витрати на його будівництво та утримання. Розміри платні були встановлені міською думою: з пішохода — 1 коп., з домашньої тварини — 3 коп., з воза — 5 коп., з екіпажу — 4 коп. Встановлений збір був особливо відчутним для жителів Старого міста, які щодня везли продукти на міський базар. Кожна родина платила орендарю мосту не менше 1 крб. на місяць.

Староміський міст. Фото початку ХХ століття і сучасне фото

Міська психіатрична лікарня.

За імперських часів у місті не було психіатричної лікарні. Цей вид допомоги хворим надавали монастирі.
Із 1893 року на околиці міста впродовж 4-х років йшло будівництво психіатричної лікарні за рахунок державної казни. Місце для будівництва вибирав сам М.І.Пирогов.

Психіатрична лікарня у Вінниці, початок ХХ століття

Поряд із будівельниками, які прибули із Казані, працювали місцеві доброчинці — переважно сектанти. Головний корпус лікарні з підземною вузькоколійкою, корпуси із ліфтовим сполученням, каналізація, водогін, калориферне опалення, високі стелі, церква з розписом , виконаним учнями В.Васнецова, власна ферма, городи і поля, млин, цегельний завод, бібліотека — такою постала лікарня в день свого відкриття — 25 травня 1897 року. Гостей було багато, навіть із зарубіжжя. Перший директор — В Кузнєцов, доклав чимало зусиль до організації роботи з лікування хворих, був автором цілого ряду наукових робіт.
Два неповних роки в лікарні працював майбутній перший в Російської імперії академік-психотерапевт О.І.Ющенко. Саме у Вінниці він написав першу свою наукову працю.
В 1911 році на виставці у Дрездені вінницька лікарня для психічно хворих одержала почесний диплом за свої експонати: інструменти та ліки.
Вже на той час лікарня мала свою наукову лабораторію.

Психіатрична лікарня імені академіка О. Ющенка, Вінниця. Сучасний вигляд

В роки Другої світової війни у приміщенні лікарні розмістилася тимчасова ставка А.Гітлера, а для цього нацисти знищили всіх хворих лікарні.
Музей М. Пирогова

Освіта міста на початку ХХ ст.

На початку XX ст. в місті діяла одна чоловіча та дві жіночі гімназії.

Жіноча і чоловіча міські гімназії, Вінниця

Чоловіча та друга жіноча гімназія Драганової з 1912 року знаходились в одному триповерховому приміщенні збудованому в «Мурах» (приміщенні нинішнього міського кабінету Департаменту освіти Вінницької міської ради). 1-ша жіноча гімназія в 1910 році перебралась в новий, збудований для неї будинок. Нині це приміщення загальноосвітньої школи- гімназії № 2.

Перша жіноча гімназія, Вінниця. Початок ХХ століття


Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів — Гімназія № 2 Вінницької міської ради​, сучасний вигляд

У місті для професійного навчання працювали 12 початкових училищ, залізничне, комерційне та реальне училище.
Реальне училище до міста було переведене із Могилів-Подільського 12 червня 1889 року у приміщення, яке збудував купець Ц.Л.Вайнштейн, як пам’ять про передчасно померлого сина — студента Петербурзького політехнічного університету, а також з надією про те, що в ньому будуть навчатися і єврейські діти. Еклектична споруда поєднала в собі елементи давньоруської та візантійської архітектур.

Реальне училище, Вінниця.


Вінницький торговельно-економічний інститут, вулиця Соборна, 87

Перший директор реального училища — Ярослав Нємєц — чех за національністю, освіту отримав в Мюнхенській королівській академії промисловості та мистецтва.
Навчання було платним — 50 крб. на рік. Г.Бріллінг у «Спогадах про реальне училище» писав: «...вчилося досить багато поляків — дітей лікарів, адвокатів, великих і невеликих поміщиків, посесорів (орендарів маєтків) тощо. У мене в класі поляки складали приблизно третину. Здебілього вони трималися замкнено — їх об’єднували традиції батьків, релігія, мова».
Педагогічну освіту жителі міста могли здобути в учительському інституті, який діяв з 1912 року і є найстарішим вищим навчальним закладом міста.

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, найстаріший вищий навчальний заклад міста.

Також в учительській семінарії, що з 1909 року була переведена до Вінниці із села Потоки, та в церковно-учительській школі.
У 1912 р. Вінницькі педагогічні курси для жінок дали перший випуск вчителів початкових народних училищ. Після закінчення сьомого класу випускниці жіночої гімназії отримували атестат на звання вчительки початкової школи. Після закінчення педагогічного (восьмого) класу атестат давав звання домашньої вчительки. Випускницям-відмінницям цього класу присвоювалось найвище звання: «Домашня вчителька-наставниця». Їм відкривався доступ на вищі жіночі курси без іспитів У жіночій гімназії були декілька стипендій по 60 крб. на рік для відмінниць і грошова допомога бідним ученицям, як пожертва дворянки О.Поплавської, донька якої, учениця гімназії, раптово померла.
У чоловічій гімназії було 7 класів. Впродовж семи років вивчали грецьку та латинську мови. Третьокласники повинні були перекладати Марка Аврелія, в сьомому класі знати напам’ять Цицерона і Горація. Перші три роки вивчали арифметику, геометрію, географію, історію, правопис, креслення та малювання, далі вводили фізику, статистику, а на уроках російської — вивчали логіку і риторику. За учнями стежили. Неблагонадійних учнів не відпускали на канікули.

Міська чоловіча гімназія в «Єзуїтських мурах», початок ХХ століття

Міністерська інструкція для заохочення змагання в навчанні гімназистів вимагала мати в кожному класі окремі лави для відмінників та старанних. Перша лава фарбувалася в колір, відмінний від кольору інших лав, друга лава залишалась такого ж кольору, як і всі інші в класі, але була обведена зверху і по краю тим же кольором, в який пофарбована перша лава. Над обома лавами розміщувались написи: над першою — «Відмінник», а над другою —"Старанний".
Згідно з інструкцією, в церкві під час служби відмінники та старанні стояли окремо від інших, ближче до вівтаря. В їдальні вони обідали за окремим столом і щоденно отримували додаткову страву.
Повсякденна форма гімназистів складалася з гімнастерки темно-синього або сірого кольору, підперезаної чорним шкіряним ремінцем з нікельованою бляхою, світло-синього кашкета з білими кантами та чорних прямих штанів. На блясі ременя та на околиші кашкета містилася шифровка гімназії, наприклад, «ВГ» — Вінницька гімназія — в оточенні лаврового листя.
Цікаво, що кашкет був для гімназистів «всепогодним» головним убором: влітку на кашкет натягали білий полотняний чохол, а взимку під кашкетом носили суконні навушники. Взимку гімназисти носили пальта, дуже схожі за кроєм та матеріалом з офіцерськими. Невід’ємною деталлю гімназичної форми був ранець з кришкою зі шкіри тюленя.
Носити форму школярі мали і в позаурочний час, і під час канікул (для полегшення контролю з боку начальства). Постійне носіння школярами напіввійськової форми значно полегшувало їх наставникам здійснювати контроль за поведінкою учнів, особливо в позаурочний час: неважко «вирахувати» хлопця у кашкеті серед відвідувачів кіно чи кафе.
В ті далекі часи школярі не мали права відвідувати подібні заклади навіть з батьками. А за спробу ходити у «цивільному» гімназист міг вийти зі школи з «вовчим квитком».
Микола Пирогов у Вінниці

Микола Іванович Пирогов — видатний хірург, педагог, громадський діяч, особистість.

Живописний куточок Поділля, неподалік від Вінниці — садиба Вишня — сьогодні є місцем паломництва всіх, хто шанує талант, наукову спадщину відомого хірурга Миколи Івановича Пирогова. Саме в цій садибі пройшли його плідні останні роки життя (1859-1881 рр).

Портрет хірурга Миколи Івановича Пирогова. Ілля Рєпін.

Купив М.І.Пирогов садибу у спадкоємців лікаря Гріколевського 20 серпня 1859 року.
Площа угідь складала 2333 десятин, а число жителів 510. Сад, город, невеличкий панський будинок, чотири хатинки для лісників, господарські споруди(конюшня, кузня, сарай, колодязь) були оцінені в 90 тис. рублів сріблом. Таких грошей у сім’ї Пирогова не було. Спочатку Микола Іванович вніс завдаток у 8 тис. рублів, через два місяці ще 22 тисячі рублів.Потім погасив Петербурзькому опікунському будинку, який рахувався за Гріколевським, майже 18 тис. рублів, в січні 1860 року ще 25 тис.рублів , а решту (близько 25 тис. рублів) із відсотками виплачував впродовж 14 років. Ці гроші він взяв у Вінницькому приватному банку Бернштейна на умовах, що той стане орендатором помістя на період погашення позики. Лише через 12 років Микола Іванович став повноправним власником Вишні.

Вхід до музею-садиби М. І. Пирогова

Поселився Пирогов в панському будиночку і розпочав будівництво півториповерхового будинку в 10 кімнат, в який вселився в 1866 році.Одночасно впорядковувалися дубовий ліс, земельні угіддя занедбаної садиби: розбивалися городи,висаджувався фруковий сад, рідкісні декоративні рослини. Пирогов займався селекцією пшениці, яка дала високий для того часу урожай. Були збудовані 2 млини. Найбільше лікар пишався своїми трояндовими алеями.

Парк на території Музею-садиби М. І. Пирогова

Основною справою його життя залишалася лікарська діяльність. Він збудував найпершу на Поділлі сільську лікарню з операційною на 30-40- ліжок. Пацієнтами хірурга були не лише мешканці Вінниці, навколишніх сіл, а й хворі з Москви, Санкт-Петербурга, Поволжя, Уралу. Адже слава про завжди успішно проведені складні операції поширювалася досить швидко.
В 1866 році відкрив аптеку, де з поміткою на рецепті «pro pauper» («для бідних») ліки відпускалися безкоштовно. Сировиною для виготовлення більшості ліків були лікарські рослини, вирощені в садибі.

Аптека. Музей-садиба М. І. Пирогова

Вчений прагнув по можливості допомагати матеріально селянам: кому грошима, речами, ремантетом, худобою, а кому і хату будував.У 1869 році він за власним бажанням подарував 167 десятин землі, дві тисячі двісті два сажені сінокосу селянам с.Шереметка (Пирогове). Микола Іванович дбав також і про освіту селянських дітей, а для цього відкрив початкову школу.
Кожен день Пирогова був чітко розпланованим і насиченим. Зранку — прогулянка піша або на коні, огляд господарства, догляд за деревами, трояндами. Після сніданку фельдшер повідомляв хірурга про стан здоров’я прооперованих, потім — огляд, перев’язка хворих, а опісля розпочинав прийом хворих, які очікуючи прийому чи операції, селилися у селянських хатах сіл Шереметки, Людвигівки, Вишні. Майже 100 хворих обслуговував щоденно Микола Іванович.

М. І. Пирогов оглядає хворого Д. І. Мендєлєєва. Художник І.Тихий

В період 1862-1866 років він був запрошений до Німеччини, де готував майбутніх професорів медицини.
Вчений вів активне громадське життя. У вересні 1870 року на прохання Товариства Червоного Хреста інспектував госпіталі, перев’язочні пункти на театрі франко-прусської війни. У своєму звіті він із задоволенням відзначав, що врешті-решт стали використовувати його методи резекції суглобів, накладення гіпсових пов’язок.
Його сподвижницво, турбота про здоров’я, освіту населення не пройшли повз увагу влади. У 1876 році, проїжджаючи через Вінницю, імператор Олекcандр ІІ запропонував йому посаду міністра освіти, але той відмовився. З ініціативи професора М.В.Скліфосовського в травні 1881 році вирішили відзначити 50 — річчя лікарської, педагогічної, наукової та громадської діяльності Пирогова в Санкт-Петербурзі. На святкування в північній Пальмірі Микола Іванович не погодився. Тоді святкування призначили у Москві, куди він виїхав разом зі своєю дружиною Олександрою Антонівною. Вінницька вдячна громада тепло і урочисто проводжали свого шанованого земляка. Вагон прикрасили гірляндами із квітів, вручили розкішний альбом. На всьому шляху руху поїзд зі славетним хірургом зустрічали і проводжали урочисто, а військові лікарі, зокрема, одягнули з цього приводу парадну форму.

Приїзд Н.В.Скліфосовського всадибу «Вишня». Художник А. Сидоров

Урочистості з нагоди ювілею проходили в приміщенні Московського університету. На святкуванні була присутня величезна та авторитетна закордонна делегація. Це була остання зустріч знаменитого хірурга, педагога із учнями, колегами, послідовниками його методів лікування.
Важка і невиліковна хвороба зупинила його серце 23 листопада 1881 року. На третій день тіло М.І.Пирогова було забальзамоване доктором Вивозцевим і перенесене до усипальниці, над якою у 1885 році зведено церкву за проектом академіка В.Сичугова.

Забальзамоване тіло М. І. Пирогова, що зберігається в церкві-усипальниці на територію Музею-садиби

9 вересня 1949 року було відкрито музей-садибу Миколи Івановича Пирогова. Сьогодні музей має статус «Національного». Делегації 169 країн світу відвідали меморіал славетного хірурга.
Вінничани пишаються своїм славетним земляком-генієм. Його практична невтомна діяльність, любов до людей є найкращим прикладом служіння справі народу.
Пишаймося!

Події революції 1905-1907 рр. у Вінниці.

Перша революція в Російській імперії, спровокована подіями кривавої неділі 9 січня 1905 року у Петербурзі, докотилася до Вінниці, де в умовах низького життєвого рівня зубожіла робітничо-ремісницька частина 36-ти тисячного міста.
Першою реакцією були робітничі страйки, на яких переважали економічні вимоги: збільшення зарплати, поліпшення умов праці, зменшення робочого дня. В квітні-жовтні 1905 року кількість страйків зростає, бо прикладом стали задоволені власниками-роботодавцями вимоги місцевих робітників-друкарів.
В 1905 року в місті страйкуючі, під впливом царського маніфесту 17 жовтня, починають діяти активніше і висувають політичні гасла: «Геть царя!», «Геть самодержавство!».

Маніфестація 17 жовтня 1905 року. Ілля Рєпін

Виступи демонстрантів супроводжувалися не лише походами, гаслами, а й псуванням зелених насаджень, пошкодженням 85 міських ліхтарів, огорож, захопленням місць загального користування. Додалися до цих протизаконних форм протесту розбійні пограбування приватних осіб, банківської установи і, навіть, церкви св. Миколая. У відповідь для боротьби з революцією і безпорядками в місті влада посилила військово-поліцейський режим.
Вінницька організація РСДРП в 1906 році готувала страйк і збройне повстання до річниці революції. Організаторів, активістів напередодні повстання викрили і заарештували. Повстання було зірване, але наступні страйки у місті все-таки відбувалися і були добре організовані.Тому більшість власників звільняли робітників, закривали свої підприємства.
Наступ реакції в країні з 1907 року зменшив виступи робітників.
В 1908 році відбулася конспіративна маївка у П’ятничанському лісі, організована соціал-демократами.
В 1912 році, у відповідь на ленські події (розстріл робітників в Росії), прокотилася нова хвиля страйків. Поліція і жандармерія проводила обшуки, арешти, вилучали заборонену літературу.

Розстріл робочих Ленських золотих копалень, 4 квітня 1912 року

Стріляли у Вінниці під час першої російської революції лише один раз, коли заарештовували на Старому місті членів анархістської організації.
В роки революції під особливим наглядом перебувала польська община міста, яка за переписом 1897 року нараховувала більше 30 тисяч осіб. Активна польська інтелігенція відвідувала «Польський клуб», де велася різноманітна просвітницька робота культурологічного спрямування. Були створені поляками і таємні товариства, але вони вдавалися до пасивного опору, побоюючись репресій.

Найстаріший вищий навчальний заклад міста ...

Учительський інститут
Початкове народне училище
Реальне училище

Староміський міст збудовано в ... році

1902
1906
1909

Музей—садибу М.І.Пирогова було відкрито в ... році

1949
1885
1905

У ... році запрацювала телефонна станція у Вінниці

1910
1895
1906

Користуючись текстом, заповніть пропуски:

1) Найстаріший вищий учбовий заклад міста ...

2) Староміський міст збудовано в ... році

3) Музей—садибу М.І.Пирогова було відкрито в ... році

4) В ... році запрацювала телефонна станція у Вінниці

Розташуйте в хронологічному порядку:

А) Відкриття міської психіатричної лікарні

Б) Поява електричного освітлення в місті

В) Споруджено Староміський міст

Г) Перший вінницький трамвай

Д) Заснування насіннєвого заводу

Е) Спорудження Києво-Балтської залізниці

Встановіть відповідність:

А) Г. Артинов 1) Перший академік-психотерапевт
Б) Я. Нємєц 2) Засновник заводу «Молот»
В) Б. Львович 3) Перший директор реального училища
Г) О. Ющенко 4) Кам’яні сходи до Бугу, «Савой»

Опрацюйте документ

Які факти, на вашу думку свідчать про те, що в лікарні для людей з обмеженими можливостями були створені умови для лікування, гармонійного розвитку, відпочинку, реалізації їх трудових навиків.
Документ
"Быть в Виннице и не посмотреть на лечебницу — это все равно, что быть в Риме и Папы не видать.
Профессор А.Павловский произвел бактериологическое исследование воды реки Буг и нашел , что р.Буг одна из самих чистых рек Европы, и вода ее вполне годна для питья.
При лечебнице имеются ферма, огородное и полевое хозяйство, свиноводство, мельница, кирпичный завод, столярная, сапожная, шляпная, портняжная, токарная, малярная, щеточная и др. мастерские.
В духовном отношении дело обстоит прекрасно. Свой оркестр, своя отлично устроеная сцена. Обширный танцевальный зал, в котором зимой собирается свыше 200 человек больных для развлечений и танцев, своя обширная библиотека с кабинетом для чтения, для которой ежегодно выписывается газет и журналов на 200-250 руб. Имеется чудесная любительская драматическая труппа и даже свой художник".

"Путеводитель и справочник по г. Виннице"1911г

Досліджуємо, пізнаємо, узагальнюємо

1) Обговоріть у великому колі отриману інформацію про вінницький (вишенський) період життя М.І.Пирогова
А) Який факт із його біографії вас найбільше вразив? Свою думку обґрунтуйте.
Б) Які риси характеру, вчинки свідчать про високу громадянську позицію М.І.Пирогова, гідну наслідуванню?
В) Чи погоджуєтеся ви із думкою славетного земляка, викладену у його книзі «Щоденник старого лікаря», що «майбутнє належить медицині запобіжній. Ця наука, йдучи рука в руку з державою, принесе без сумніву користь людству»?
2) Перша самостійна пожежна частина міста (1912-1926 рр.) була на Замості, вул. Нансена. Щоб дізнатися про те, як було організоване життя пожежних трьох команд міста І половини ХХ ст., відвідайте музей ППЧ на «Вишеньці».